Нерухомість Лабораторія · 2025 · Тверда обкл.

«Нерухомість – це двозначна назва, і вона, звісно, не лише про майно. Це ще й (а може, передусім? залишаю це на ваш розсуд) небезпечний стан, закляклість, дрімота. Стан, із якого так важко буває вийти. Інколи нереально. Для мене було необхідно зафіксувати цю зникаючу під новинами реальність, цей момент надламу у суспільстві. Зафіксувати і усвідомити», — авторка Анна Грувер2019 рік, літо. Миша, 26-річна аспірантка з Києва, їде до Кракова, щоб долучитися до міжнародного проєкту з дослідження життя мігрантів. Та скоро дівчина усвідомлює, що гасла про гуманізм – лише ширма для політичних ігор. Вона стикається із чужим болем і трагедіями людей, чиї життя руйнуються за зачиненими дверима. Насилля, зради й особисті втрати докорінно її змінюють. Якою ж Миша повернеться додому? І що на неї там чекає? «Нерухомість» – це зріз людських доль перед пандемією, перед повномасштабною війною – історичні зсуви, як тектонічні зсуви, і наші життя, наче маленькі човники, що дрейфують у цьому океані білого шуму. Історія невпевненості і тривожності – про пам’ять, що зникає вже зараз за непомірним обсягом нової і нової інформації, болю, трагедій і руйнувань. І водночас історія про закоханість, що проривається, наче рослина через асфальт. Увага: твір містить описи відвертих сцен.Чому варто прочитати книжку «Нерухомість»?Це роман про втрати, переміщення, кризу цінностей і нерівність, що стає особливо гострою в моменти глобальних історичних змін.Занурює у світ, що стрімко змінюється в передчутті пандемії й великої війни.Досліджує різницю між тими, хто втратив дім, і тими, хто відчайдушно чіпляється за речі, давно позбавлені душі.Анна Грувер майстерно змальовує два світи — Київ і Краків, між якими балансувало її власне життя. Це не лише міста, а повноцінні персонажі, які формують досвід головної героїні.«Нерухомість» — це спроба зафіксувати реальність, що вислизає, і осмислити переломний момент, коли старий світ руйнується, а новий ще не набув чітких обрисів.Про авторкуАнна Грувер — українська письменниця, поетка, перекладачка. Членкиня PEN Ukraine. Народилася у Донецьку, де жила до 17 років. На початку повномасштабного вторгнення мешкала в Харкові. Дебютний роман Анни Грувер «Її порожні місця» вийшов друком у «Видавництві Старого Лева» вже під час повномасштабної війни у 2022 році. Роман увійшов до списку найкращих книжок року за версією PEN Ukraine. Також є авторкою поетичної збірки «За вашим запитом нічого не знайдено» (2019), її вірші перекладалися англійською, французькою, німецькою, польською, чеською, литовською, івритом та ін. мовами. Перекладає з польської і на польську есеї і сучасну поезію, з англійської переклала збірку оповідань Кеті Ферріс «хлопцідівчатка /boysgirls/» (2021) і у співпраці з Василем Махном поетичну збірку Богдана Задури «Прості Істини» (2024). Живе в Києві.ЦитатиВодій жартома сказав, що не збирається віддавати їй валізу, поки вона не продиктує свій номер телефону, — і Миша продиктувала, замінивши останню цифру. Вона уявила, як він набере номер, відповість інша людина. Можливо, жінка. Можливо, він скаже жінці щось брудне, жахливе, бруд в’їсться в ці чужі цифри. Чи це фемінізм? Це втома опиратися. Якщо на виклик відповість підліток? А якщо хтось з інфарктом в анамнезі? Чужий номер. Чи це боротьба за рівні права? Це бажання отримати власну валізу. Надлам. «Щось зламалося на в’їзді або ще до в’їзду», — подумала вона. Бачила лише неясні нічні тіні міста, але відчувала запахи його околиць: важке набрякле листя, асфальт, відкритий каналізаційний люк, жоржини.Вони називають одне одного «партнерами», вкотре одягають варені джинси з 80-х, наче з верхніх полиць гардеробної шафи її мами — все не знайдеться часу розібрати і віддати речі на благодійність. Однолітки Миші валяються на траві, дивляться із субтитрами «Одного разу в Голлівуді» Квентіна Тарантіно. Партнерами? Може, у них із Тимченком не партнерські стосунки, може, саме тому слово здається неможливим, неуживаним, чужим? Що це взагалі значить — «партнер»? Чи мається тут на увазі семіотична цеглина під назвою «любов», і чи значить це, що тепер треба позбутися «Фрагментів мови закоханого» Ролана Барта, чи ще існує на світі мова закоханого, або вона має позбутися її? І чи дійсно всім тепер викинути взуття з квадратним носком, як радить стаття про антитренди цього року від L’Officiel, посилання саме підкинула контекстна реклама? А її мама так любить свої осінні черевики, проте не зможе їх носити: вона однаково боїться бути модною і немодною. Бідна її мама. Бідні вони з Бартом.Порожні білі стіни відбудованих залів чекали на експозиції. Скляні стіни нагадували про антиутопію Ейзенштайна, про «дім у розрізі» — суспільство, яке живе в абсолютно скляному домі. Сонячному світлу тут перешкоджали дивна геометрія стін, сонячне світло перемішувалось із холодним електричним. У таких порожніх залах, серед геометричних порожніх фігур вони записували інтерв’ю. Миша хотіла б на запитання мами «Як почуваєшся на новому місці?» відповісти правду. Вона почувалась біло, хвилююче, нервово. Коридори музею інколи нагадували сни, в яких подовгу без сенсу блукаєш і не знаходиш виходу. Білий коридор тривожності. У ньому ще пахне свіжою фарбою. Цього вона мамі не розповіла.Раптове, таке несправедливе старіння — це теж здивування, особливо ж коли натрапляєш на власне відображення в інших, не одомашнених, неприручених дзеркалах. Тільки зі старінням ти опиняєшся ще більш ізольованою від світу, ніж у підлітковому віці, на самоті з цим хижим лисом змін. Їй здавалось, що у неї болить сама шкіра.«Просто» було дуже не просто. В її світі не можна було розлюбити когось отак «просто» і повідомити про це чесно, не шукаючи додаткові причини.